«Караоке на Майдані» і ... в суді

Рішення місцевого суду від 18 березня 2005 року про відмову І. Кондратюку у позові було скасовано у порядку апеляції із прийняттям нового рішення на користь позивача.

Дана справа за суттю своєю є унікальною, оскільки є першою в Україні – і вдалою – спробою захистити у судовому порядку права на авторський продукт, який у телеіндустрії має назву „телевізійний формат”. Проблема піратства у зазначеній сфері є актуальною і для США, і для країн Європи, але поки їй ще далеко до розв’язання навіть у цивілізованих правових системах. Деякі факти, встановлені у процесі судового розгляду позову І. Кондратюка, дають підстави для оптимістичних сподівань щодо перспектив судового захисту прав на телеформати і надалі.

Тож обставини справи і аргументи суду доцільно проаналізувати, оскільки вони становлять інтерес як для правників, так і для авторів: не зважаючи на існування належних законодавчих приписів, авторські права навряд чи є достатньо захищеними від потенційних посягань. І допоки рівень поваги до інтелектуальних прав в Україні є гранично низьким, судовий шлях вирішення конфлікту у зазначеній сфері буде переважним способом захисту від порушень.

До речі, шлях був доволі непростим – Ігорю Кондратюку слід віддати належне за дієве і послідовне прагнення захистити свої права. Адже не кожен із громадян, недосвідчених у судовій тяганині, – до цієї справи відомому шоуменові судитись не доводилось – витримає майже трирічний судовий процес із регулярним відвідуванням судових засідань, які через одне із різних причин відкладалися, ламаючи як його особисті, так і професійні плани. Він витримав і необхідність долати нагромадження правової казуїстики, і сумнівне задоволення вислуховувати цинічні аргументи процесуальних опонентів. Він залишався при цьому зовнішньо незворушним і упевненим у власній правоті, логічно та послідовно доводячи її перед судом.

Особиста участь І. Кондратюка у судових засіданнях – зазвичай, відомі люди доручають здійснення своїх прав і обов’язків у процесі адвокату – була не останнім чинником серед тих, що „спрацювали” на результат. Суд, безумовно, оцінив подібний вияв поваги до нього та мав нагоду пересвідчитись, що пред’явлення позову і відстоювання своєї позиції було справою гідності автора, який не бажав миритись із порушенням його прав.

СУТЬ СПОРУ

Фабула справи полягає у тому, що одна собі ТРК із регіону відповідно до ліцензійної угоди у травні 2001 року придбала права на використання сценарію телепрограми „Караоке на майдані”, створеної свого часу І. Кондратюком у співавторстві з А. Козловим – відомим російським інтелектуалом, – із метою виробництва 15-ти випусків телепрограми та демонстрації їх на регіональному телеканалі під назвою „Караоке у фонтана”.

І. Кондратюк та продюсерський центр „Прайм-Тайм” (на той час – виробник програми „Караоке на майдані”) допомогли на місці із відбором ведучого, а також налагодили процес зйомок, беручи участь у роботі над першими випусками нової регіональної телепрограми. Усі її 15 випусків були виготовленими і розміщеними в ефірі, остання – 22.09.2001 року. Однак наприкінці 2001 року І. Кондратюк випадково дізнався, що продовжують виходити нові, не передбачені ліцензійною угодою випуски програми „Караоке у фонтана”, причому із лютого 2002 року – за дещо зміненим сценарієм. Оскільки на письмові звернення І. Кондратюка і „Прайм-Тайму” до ТРК із пропозиціями урегулювати питання використання сценарію поза домовленостями, викладеними у ліцензійній угоді, жодної змістовної відповіді отримано не було, автор вирішив захищати свої права у судовому порядку.

І. Кондратюком було подано позов до ТРК із вимогами про припинення нею дій, які порушують авторські права, зі стягненням на користь автора грошової компенсації у розмірі 82 500 гривень за порушення авторських прав та 50 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги базувалися на відповідних положеннях Закону України „ Про авторське право і суміжні права” (далі – Закон), зокрема, на нормах пункту 1 ст. 8, яка до об’єктів авторського права відносить будь-які твори у галузі науки, літератури і мистецтва; пункту „б” частини 1 ст. 15, відповідно до якої виключне право на дозвіл або використання твору іншими особами належить автору; пункту 1 частини 1 ст. 14, згідно якої автору належить особисте немайнове право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення імені автора за будь-якого публічного використання твору; частини 1 ст. 32, відповідно до якої використання твору будь-якою особою допускається виключно на підставі авторського договору.

У загальному підсумку, ТРК без укладення авторського договору створила за сценарієм І. Кондратюка 46 щотижневих випусків телевізійної програми „Караоке у фонтана”, останній з яких вийшов в ефір 19.10.2002 року, вже у той час, коли позов перебував у суді. Розмір стягуваної суми компенсації за порушення авторських прав з урахуванням тривалого строку порушення, його комплексності та явної вини ТРК, яка ухилялася від урегулювання відносин з автором щодо використання сценарію, було визначено у 500 мінімальних розмірів заробітної плати.

У якості підстави І. Кондратюк посилався на пункт „г” частини 2 ст. 52 Закону, який передбачає можливість вчинення судом рішення про виплату особі, авторські права якої порушені, компенсації у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат. Визначення суми грошової компенсації за спричинену моральну шкоду, відшкодування якої по суду є одним із способів цивільно-правового захисту авторського права згідно із пунктом „в” частини 1 ст. 52 Закону, здійснювалося з урахуванням глибини та тривалості моральних страждань автора, що було розгорнуто і докладно аргументовано у тексті позовної заяви.

ОБҐРУНТУВАННЯ ПОЗОВУ

Необхідно згадати, що перед підготовкою позову обґрунтованість вимог І. Кондратюка та перспективи позову докладно аналізувались. Причому за відсутності вітчизняної практики вирішення подібних спорів довелося звертатись до зарубіжних тенденцій, де у питаннях захисту авторських прав на телеформати існують два взаємовиключних підходи.

Прихильники першого вважають, що законодавство дозволяє захищати лише результат індивідуальної творчої праці, представлений конкретним твором, і такий захист не розповсюджується на ідею, жанр чи стиль. Окрім того, оскільки основою телеформату є ідея, авторами котрої можуть бути одночасно багато осіб, питання про його унікальність є досить спірним.

Однак усе ж переважає інша позиція, відповідно до якої успішний телеформат не вичерпується ідеєю, а відбиває результат творчості, яку і повинен захищати закон. Проблеми із захистом прав на телеформати пояснюються деякою відсталістю законодавства, що не встигає за змінами в культурі та технологіях: аналогічні питання виникали раніше із захистом прав на музичні записи, оскільки авторські права на виконувану музику належали композитору; довелося відстоювати свої авторські права і театральним постановникам та хореографам.

Зараз у Європі досить успішно боротьбу з піратством в індустрії створення та торгівлі телеформатами веде Асоціація із визнання і захисту телеформатів (FRAPA), у тому числі, через створений нею третейський суд, який на умовах посередництва допомагає вирішувати спори між виробниками телеформатів. Водночас, у відповідних законах наприклад, Великобританії і Франції, телеформати і досі не значаться серед об’єктів інтелектуальної власності, які підлягають захисту, а позитивна для авторів телеформатів судова практика, на жаль, ще не склалася.

Вітчизняним законодавством також не згадуються ані сценарій телевізійного шоу, ані телевізійний формат як окремі об’єкти авторського права у переліку, що міститься у частині 1 ст. 8 Закону. Щоб не шокувати суд позовом про захист авторських прав на телеформат, було вирішено захищати менш екзотичний об’єкт – сценарій телевізійної циклової програми, що підлягає охороні відповідно до Закону як літературний твір.

Особисто у мене не було жодного сумніву у тому, що сценарій І. Кондратюка має необхідні ознаки об’єкта авторського права – він є продуктом людської творчості (твором), вираженим у письмовій формі, оригінальним та унікальним, тобто таким, що не повторює жодного з інших відомих і в Україні, і у світі телешоу. Права на сценарій – Сценарну заявку на телевізійну програму „Караоке на майдані”, – ще у березні 2000 року було зареєстровано у Державному агентстві України з авторських і суміжних прав. До речі, усі п‘ять судових експертів, які досліджували сценарій телевізійної програми „Караоке у фонтана”, кваліфікували сценарій саме як літературний твір, що підпадає під охорону Закону.

У порівнянні із „традиційним” літературним твором – віршем чи оповіданням – сценарій телешоу має, звичайно, особливі ознаки. Саме деяка схематичність сценарію телепередачі та емоційна безбарвність застосовуваних мовних конструкцій і надавала підстави розглядати як найбільш вірогідну позицію захисту процесуального опонента, що базується на положеннях частини 3 ст. 8 Закону, відповідно до котрої ідеї, теорії, концепції, методи, способи тощо Законом не охороняються.

У випадку використання подібної тактики позивач є вимушений доводити суду, що сценарій таки є об’єктом авторського права і підлягає охороні, а автор має право скористатися способами цивільно-правового захисту авторського права, визначеними Законом. За таких умов ми розуміли, що вирішення спору напряму залежатиме від результатів судової експертизи, яку у даному випадку обов’язково слід призначати. А прогнозування результату експертизи об’єктів авторського права в Україні, керуючись знаннями та здоровим глуздом, є справою не тільки невдячною, а і взагалі марною. У чому ми на прикладі даної справи мали підставу переконатися.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Прогнозована ситуація після початку розгляду позову ускладнилася – ТРК надала суду сценарій програми „Караоке у фонтана”, автором якого значилася пані П., авторське право якої було зареєстровано Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, про що 09.07.2002 року було видано відповідне свідоцтво, а також рішення департаменту від тієї ж дати про реєстрацію договору, за яким П. передала шляхом відчуження авторські права на цей сценарій ТРК-відповідачу.

Заява П. про реєстрацію авторського права була датованою 21.05.2002 року, а сам сценарій П. переважно копіював сценарій програми „Караоке на майдані”, хоч і містив незначні зміни: відібрані ведучим учасники змагались не індивідуально, а двома командами; додатково до змагань за співом мали відповісти на питання ведучого із пісенної тематики; пісні для виконання учасниками обиралися лототроном; гроші, зібрані у фінальному турі, зважувалися на вагах.

До речі, П. виступала продюсером тих 15-ти ліцензійних випусків програми „Караоке у фонтана”, які ТРК виготовила на підставі сценарію І. Кондратюка із його дозволу, а це було, нагадаю, влітку-восени 2001 року. Для реєстрації авторських прав сценарій П. було подано після пропозицій І. Кондратюка вирішити питання щодо неправомірного використання його авторського продукту. Однак ці красномовні збіги, на яких сторона позивача акцентувала увагу суду, до уваги прийняті не були та відображення у судовому рішенні не знайшли.

Згадані вище документи були надані ТРК на підтвердження того факту, що із лютого 2002 року для зйомок „Караоке у фонтана” використовувався сценарій П. Усе це б мало логічний вигляд, якби подібна тактика захисту не була доведена до абсурду. У січні 2005 року представником ТРК було надано ще один сценарій –„Загальний сценарій циклової програми „Караоке біля фонтану”, розроблений співробітниками ТРК В., З. і К., та зареєстрований Державним департаментом інтелектуальної власності 14.07.2003 року із видачею відповідного свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір.

Коментарі, як кажуть, є зайвими. Прикро, що функції установи, яка відповідно до Закону є покликаною забезпечувати реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права, зводяться до „штампування” свідоцтв про авторство. До того ж провокуються конфлікти, за яких особа, що приписала собі авторство „кальки” із широковідомого продукту, опиняється у більш вигідному становищі порівняно із його автором, якого змушують захищати свої права у судовому порядку.

У зв’язку із новими обставинами було подано позов до П. про захист авторських прав І. Кондратюка із підстав здійснення П. плагіату сценарію телевізійної програми „Караоке на майдані”. Надалі, відповідно до уточнених вимог, І. Кондратюк просив суд визнати, що П., здійснивши без його дозволу використання сценарію „Караоке на майдані” у якості першоджерела для переробки і створення похідного твору – сценарію „Караоке у фонтана”, – порушила його виключні майнові авторські права на використання твору і на дозвіл або заборону використання твору іншими особами (частини 1 ст. 15 Закону), а також немайнові авторські права – право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі або його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, а також право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти зміні твору(частина 1 ст. 14 Закону).

РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Судове рішення, яким І. Кондратюку місцевий суд відмовив у задоволенні позовів і до ТРК, і до П., із правової точки зору є документом взагалі нецікавим. У тому розумінні, що його аргументація є надто аж короткою, цитую: „Відповідно до висновків ...експертиз, проведених по даній цивільній справі, Сценарій програми „Караоке у фонтана” не є похідним твором Сценарної заявки на телевізійну програму „Караоке на майдані” та не є його творчою переробкою. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що Сценарна заявка на телевізійну програму „Караоке на майдані” та Сценарій програми „Караоке у фонтана” є самостійними творами, співпадають вони за ідеєю, структурою, на що правова охорона не поширюється”.

Не є зрозумілим, правда, які саме докази аналізувались, оскільки жодного іншого доказу, окрім двох висновків судових експертиз, суд у мотиваційній частині рішення не згадував, хоча у справі вони є наявними – це пояснення сторін спору і третіх осіб, письмові докази (зокрема, договори, довідки, висновок спеціалістів НДІ інтелектуальної власності і їх рецензія) та речові докази – записи телепрограм. Ігнорування судом інших доказів суперечить визначальному принципу цивільного судочинства, який передбачає з’ясування судом обставин справи на засадах змагальності.

Відповідно до ст. 62 ЦПК України жоден без виключення доказ не має для суду наперед встановленої сили і має піддаватись оцінці у сукупності з іншими доказами. А ст. 15 ЦПК України спеціально передбачає, що при дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків експертиз. Діючи відповідно до наведених норм, при наявності суперечливих доказів суд мав навести у рішенні міркування, із яких він приймає одні докази і не приймає інші. У нашому випадку цього зроблено не було – рішення ґрунтувалось виключно на висновках експертиз.

Порушення та неправильне застосування норм процесуального, а також матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи стало підставою для оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18.03.2005 року в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва. Переважно доводи апеляційної скарги стосувались неналежної оцінки судом висновків двох експертиз об’єктів інтелектуальної власності у справі, що потягло за собою винесення незаконного і необґрунтованого рішення. Одну з експертиз було проведено Київським НДІСЄ (висновок № 1194, укладений 03.06.2003 р.), інша – Львівським НДІСЄ (висновок № 3362 від 30.01.2004 р.). Раніше мені неодноразово доводилось мати справу і зі судовими експертами КНДІСЕ, і з їх висновками у різних сферах, причому жодних претензій ці висновки не викликали, навіть коли були не на користь моїх довірителів – із професіоналами не посперечаєшся.

У нашій справі обидва дослідження були проведені особами, які хоча і були атестовані як судові експерти зі спеціальності 13.1 „Дослідження об’єктів авторського права”, однак не мали спеціальної освіти у сфері інтелектуальної власності. У КНДІСЄ дослідження проводив кандидат юридичних наук, завідувач лабораторією судово-технічного дослідження документів, судових трасології та балістики (!). У ЛНДІСЄ проведення експертизи було доручено завідувачу лабораторії судових фоноскопічних та комп’ютерно-технічних експертиз (!), що має вищу технічну (!) освіту.

ВИСНОВКИ ЕКСПЕРТИЗ

Обидва висновки щодо встановлення взаємозалежності текстів сценаріїв містять однакові доводи: (а) сценарії співпадають лише у словосполученні „три тури..”; (б) зміст сценаріїв співпадає за ідеєю та структурою, на які правова охорона не поширюється. Відповідно, сценарії є різними творами, тому що „згідно авторського права твір, який використовує елементи змісту іншого твору, який охороняється, але має нову форму, визнається оригінальним”. А оскільки „твір, який створений із використанням ідеї іншого твору, не може бути переробкою оригінального твору, а тому не є похідним, то „сценарій „Караоке у фонтана” не можна розглядати як похідний твір відносно сценарію „Караоке на майдані”. Як на мене, наведена експертами у справі аргументація має вкрай непереконливий вигляд, а самі висновки не відповідають вимогам, що висуваються законодавством до їх змісту.

Так, відповідно до ст. 57 ЦПК України підставою для призначення експертизи є потреба з’ясувати обставини, котрі мають значення для справи, із застосуванням спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла. Проведення дослідження саме на основі спеціальних знань є основною характерною рисою експертизи і відповідно до ст. 1 Закону України „Про судову експертизу”.

Однак застосування до предмету дослідження знань, які можна вважати спеціальними – такими, якими володіють експерти у силу освіти, досвіду, практики тощо, і якими не володіють інші учасники судового процесу та пересічні громадяни, у висновках не простежується. Ст. 60 ЦПК України передбачає, що висновок експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені у їх результаті висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом запитання. Всупереч наведеним положенням дослідження звелися до неповного і поверхового порівняння текстів сценаріїв, цитування норм Закону та безсистемного викладу окремих тез із теорії авторського права.

Експерти встановили, що сценарій П. співпадає зі сценарієм І. Кондратюка за ідеєю та структурою, які не охороняються законом, тому сценарій П. є оригінальним, а не похідним від сценарію І. Кондратюка твором. Ця теза, яка і визначила результати досліджень, окрім своєї цілковитої нелогічності, є відверто маніпулятивною. Навіть не спеціалісту при поверховому ознайомленні із літературою з авторського права стає зрозуміло, що оригінальність твору визначається не ідеєю, а її творчим втіленням, відмінним від інших існуючих. У похідному ж творі, зазвичай, використовуються елементи форми твору, а не елементи змісту твору, до яких і належать ідея, сюжет чи тема. Отже, відповідаючи на питання про те, чи є твір П. похідним, експерти зобов’язані були визначити елементи форми обох сценаріїв та порівняти їх.

Форма твору відповідно до загальновживаного значення, котре наводиться у тлумачному словнику, є „певною системою художніх засобів як способом вираження змісту творів літератури і мистецтва”, „видом побудови, організації літературного, музичного твору”.

Однак експерти при порівнянні сценаріїв обмежилися лише констатацією відсутності у них буквальних текстових збігів, за виключенням словосполучення „три тури...”. Ні система художніх засобів сценаріїв, ні їх побудова та організація не досліджувалися взагалі, хоча із процесом такого дослідження є знайомими навіть школярі, до яких хоч раз застосовувалась технологія визначення учителем міри самостійності роботи над шкільним твором, коли „двійка” із приміткою „Списано” з’являлася при виявленні перефразованих запозичень із підручника чи із роботи сусіда по парті. Не кажучи уже про те, що висновки навіть не вказують на елементи, які характеризують форму такого літературного твору, як сценарій телепередачі.

Протягом судового розгляду справи ми постійно звертали увагу суду на недоліки у висновках експертів і наголошували, що їх слід оцінити критично. До того ж, ми надали суду висновок № 18 спеціального дослідження об’єктів інтелектуальної власності від 14.07.2003 року Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України, здійсненого експертом Дорошенком О.Ф., що має вищу освіту у сфері інтелектуальної власності та кваліфікацію судового експерта, в тому числі, за спеціальністю 13.1 „Дослідження, пов’язані із охороною авторського права”, за участю м.н.с. Мельникова В.В.

Зазначені спеціалісти дійшли висновку, що „сценарій П. є залежним твором відносно сценарію І. Кондратюка, тобто є його творчою переробкою. Автором сценарію „Караоке у фонтана” було запозичено елементи внутрішньої форми сценарію „Караоке на майдані”, його творчий задум, тобто юридично значущі елементи твору”. Із посиланням на відповідне наукове джерело та доктринальні тлумачення спеціалісти зазначають, що творчий задум автора твору складається із системи художніх образів та взаємозв’язків між ними, а вони співпадають в обох сценаріях:

• на вулиці збирається натовп; кожен є потенційним учасником гри;

• спочатку ведучий співає пісню разом з усіма;

• далі на власний розсуд обирає для подальшої гри декількох із тих, хто найкраще заспівав запропоновану пісню;

• серед обраних співаків визначаються фіналісти програми;

• фіналісти збирають гроші для визначення переможця;

• хто з фіналістів зібрав більше грошей, той і переміг.

За скаргою І. Кондратюка на дії судових експертів КНДІСЄ і ЛНДІСЄ при проведенні ними експертиз, Міністерством юстиції України було ініційовано рецензування висновків експертів. Відповідно до рецензії, отриманої на додаток до листа Мін’юсту від 06.05.2004 року за № К-816-36, радою експертів НДІ інтелектуальної власності у складі Крайнєва П.П., Боровика П.А. та Петренка С.А. (кожен має вищу освіту у сфері інтелектуальної власності та кваліфікацію судового експерта із правом проведення експертиз, пов’язаних із охороною авторського права) висновки експертиз було визнано неповними, причому неповнота проведених експертами досліджень призвела до хибних відповідей на поставлені судом питання. Рецензенти також виклали свої зауваження до висновків, що полягають у такому:

1. При підготовці відповідей на поставлені запитання експертами не було використано жодного спеціального джерела з авторського права. Література, що використовувалася при укладанні висновків, не містить тлумачення основних понять авторського права, аналізу співвідношення форми твору та його змісту, понять внутрішньої та зовнішньої форми твору, які є суттєвими при розгляді вирішуваних у висновках питань;

2. Із незрозумілих причин експертами не було проаналізовано основні документи із матеріалів справи, які мають ключове значення при вирішенні поставлених питань: копію ліцензійної угоди № 1/К між Продюсерським центром „Прайм Тайм” і ТРК від 14.05.2001 року та копію авторського договору передачі прав на використання сценарію телевізійної програми „Караоке на майдані” від 20.01.2001 року.

Рецензенти вважають, що аналіз наведених угод та врахування існуючих підходів до класифікації творів та їх елементів неминуче мав привести експертів до висновку, що сценарій „Караоке у фонтана” є похідним твором від сценарію „Караоке на майдані”.

Рецензія і згадуваний вище висновок спеціалістів НДІ інтелектуальної власності є доступно викладеними, достатньо аргументованими, і належними письмовими доказами у справі. Відомо, що суди є схильними надавати перевагу висновкам НДІСЄ перед висновками недержавних експертних установ – за інших рівних умов рішення суду буде ґрунтуватись саме на першому. Однак у даному випадку були усі підстави піддати сумніву явно поверхові висновки експертиз, враховуючи наявність висновку спеціалістів та рецензії НДІ інтелектуальної власності, оскільки вони відповідають обставинам справи та іншим доказам.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Апеляційний суд м. Києва під час розгляду справи виправив помилки, допущені судом першої інстанції, і провів виважену оцінку доказів по справі у сукупності, як того вимагає законодавство, а не вибірково, внаслідок чого встановив порушення авторських прав І. Кондратюка на телешоу „Караоке на майдані”.

Зокрема, із посиланням на висновки спеціалістів НДІ інтелектуальної власності про те, що сценарій П. не є самостійним твором, а є переробкою сценарію І. Кондратюка, суд у рішенні зазначив, що „... П. була добре обізнаною зі сценарієм „Караоке на майдані”, оскільки вона брала участь у переговорах із підписання ліцензійної угоди, додатком до якої виступав сценарій програми „Караоке на майдані” та брала участь у якості продюсера у зйомках 15-ти програм „Караоке у фонтана”, що створювалися із використанням сценарію „Караоке на майдані” відповідно до ліцензійної угоди. Також матеріалами справи стверджується, що П. при створенні нею сценарію „Караоке у фонтана” здійснювала переробку, тобто вносила зміни до вже існуючої програми „Караоке на майдані”. ... При переробці сценарію програми „Караоке на майдані” П. було порушено авторські права Кондратюка І.В., передбачені Законом України „Про авторське право і суміжні права”.

Також суд визнав, що за наведених обставин, коли авторські права у П. на перероблений без дозволу автора сценарій не виникають, „будь-яке використання ТРК сценарію програми „Караоке на майдані”, у тому числі зі змінами, при створенні програми „Караоке у фонтана” , починаючи із 29 вересня 2001 року є неправомірним”. Тобто таким, що свідчить про порушення авторських права І. Кондратюка на сценарій телепрограми „Караоке на майдані” із боку ТРК. Саме це, власне, і вимагалось довести.

У результаті ухвалення законного і обґрунтованого рішення І. Кондратюк отримав захист своїх прав, а зацікавлені особи – судовий прецедент із захисту прав на телеформати.

Єдине, із чим не погодився автор – із сумами компенсацій за порушення авторських прав та на відшкодування моральної шкоди, стягнуті із відповідачів. Так, на користь І. Кондратюка суд стягнув із П. 10 000 гривень компенсації за порушення авторських прав і 1 000 гривень моральної шкоди, із ТРК – 5 000 гривень і 1 000 гривень відповідно. Аналогічні суми стягуються, наприклад, за порушення авторських прав на фотографію, що вчиняються шляхом її опублікування у районній газеті без відповідного дозволу. На цьому тлі суми компенсацій мають явно занизький вигляд, враховуючи, перш за все, об’єкт, щодо якого вчинялися порушення – за сценарієм уже більше п’яти років знімається та виходить в ефір програма, популярна серед більшості населення України, аналогів якій нема ні в Україні, ні за її межами, – та реальну ліцензійну вартість авторських продуктів, які створюються для телебачення.

Як на мене, питання розміру компенсацій слід принципово вирішити Верховному Суду України, до якого спрямовано касаційну скаргу. Необґрунтовано низькі суми, які стягує суд, дають „зелене світло” потенційним порушникам. Якщо, порушуючи авторські права, можна економити десятки тисяч доларів, то чи має сенс взагалі отримувати в авторів ліцензії?

Також судовий розгляд яскраво виявив проблему, без розв’язання якої повноцінний захист авторських прав в Україні є неможливим. Йдеться про необхідність подолання тривожних тенденції у сфері діяльності із проведення судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності в Україні. Хоча такі експертизи науково-дослідними інститутами судових експертиз проводяться уже більше семи років, експертну спеціальність 13.1 „Дослідження об’єктів авторського права” було внесено до відповідного переліку лише у 2002 році.

Протягом останніх років у відповідності зі зростанням кількості судових спорів щодо об’єктів інтелектуальної власності, підвищилась і потреба у проведенні відповідних спеціальних досліджень. Очевидно, коли попит на послуги кваліфікованих судових експертів із часом перевищив можливості задовольнити його наявними силами державних експертних установ, а організаційні проблеми (відсутність приміщень, фінансування і т.п.) не дозволили оперативно залучити освічених спеціалістів, то проблему довелось закривати за рахунок освоєння експертами „суміжних” спеціальностей чи їх перекваліфікації – законодавство не містить вимог про наявність в експерта певної освіти.

Це не могло не відобразитись на якісних показниках – у процесі роботи по справі мені особисто довелось спілкуватись із чиновником Міністерства юстиції України, відповідальним за експертне забезпечення судової діяльності, який підтвердив наявність непоодиноких скарг на необґрунтованість висновків експертів державних експертних установ, що працюють у сфері інтелектуальної власності. Такі висновки тягнуть за собою винесення незаконних рішень, а це означає, що позивачі ризикують не одержати належного захисту, а відповідачі – понести відповідальність за правопорушення, яких вони не вчиняли..

Суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновки експертиз у справі І. Кондратюка, зауважив, що вони містять недоліки і протиріччя, які вплинули на результати досліджень, не узгоджуються з обставинами справи, та взагалі не взяв ці висновки до уваги, зазначивши, що „у висновках експертиз надається правова оцінка досліджуваних об’єктів і не застосовуються спеціальні знання, що є несумісним із поняттям судової експертизи, не використано спеціальних джерел з авторського права, не проаналізовано ліцензійну угоду, авторський договір передачі авторських прав на використання сценарію програми „Караоке на майдані” 20.01.2001 року”.

Вади експертиз, згадані судом, які безпосередньо зумовлюються проблемами, пов’язаними із кваліфікаційно-освітнім рівнем експертів, коштували позивачу програної у першій інстанції справи. Не кажучи вже про те, що І. Кондратюку довелося сплатити за їх проведення із власної кишені близько 2 000 гривень.

ВИСНОВКИ

Паралельно із державними експертними установами експертну діяльність розвиває Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Академії правових наук України, і, уявляться, досяг вагомих здобутків на цій ниві саме за рахунок професійного підходу до справи. Хоча на його експертів існує менший попит, оскільки традиційно судді із певною недовірою ставляться до висновків „недержавних” експертів, вони є здатними гідно конкурувати з колегами із державних експертних установ, що в останніх захоплення не викликає.

У юридичній періодиці, починаючи із грудня 2004 року, з’явилися матеріали, котрі свідчать про наявність, м’яко кажучи, корпоративних непорозумінь в експертному середовищі. Так, на цілком толерантну статтю П. Крайнєва, заступника директора Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності, у газеті „Юридична практика”, у якій висвітлюються деякі проблеми судових експертиз об‘єктів прав інтелектуальної власності, у тому ж виданні пішов у відповідь доволі різкий матеріал Г. Прохорова-Лукіна, завідувача лабораторією судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності Київського НДІСЄ, І. Кириченко і В. Ситцевого – позаштатних співробітників КНДІСЄ [«Юридическая практика” № 51 (365) від 21 грудня 2004 року і № 6 (372) від 8 лютого 2005 року].

Особливо цікавим є бачення колективом авторів проблеми повторних експертиз щодо того самого об’єкту інтелектуальної власності, якого торкається і матеріал „Судова експертиза як невід’ємна складова ефективного захисту прав інтелектуальної власності” Г. Прохорова-Лукіна та І. Кириченко, опублікований у „Юридичному журналі” [«Юридичний журнал” №№ 2 – 3, 2005 рік]. Так от, на їхню думку, у призначенні судами повторних експертиз є винними сторони (!), яких не задовольняють висновки експертизи, а також відсутність у експертів необхідних матеріалів, нерозробленість методик та ін. Тобто, у жодному разі не є винними експерти, котрі не мають належного досвіду, а іноді і спеціальних знань, про що зауважив пан Крайнєв, і що так яскраво простежується на прикладі експертиз у справі І. Кондратюка.

Поки експерти змагались у публіцистиці, прогалини у царині спеціальних знань про об’єкти інтелектуальної власності намагалися латати вищі судові інстанції доступними їм засобами. Так, президія Вищого господарського суду України 29 березня 2005 року прийняла Рекомендації № 04-5/76 „Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах по спорах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”, у яких, зокрема, сформулювала кілька орієнтовних питань, котрі можуть ставитися судом перед експертом при розгляді справ про порушення авторських і суміжних прав.

Однак застосування цих рекомендацій за відсутності методологічних орієнтирів і сталої практики експертних досліджень проблеми не вирішує, оскільки ніяк не обмежує міри розсуду експерта щодо інтерпретації поставлених судом питань та формування тактики досліджень, виходячи із власних уявлень про їх предмет та межі власної компетенції. Отже, надзвичайно високою є вірогідність надання недостатньо аргументованих або необґрунтованих чи взагалі помилкових експертних висновків, що призводить до призначення судом повторних досліджень – саме суд призначає повторні експертизи, і аж ніяк не сторони, що мають право про це лише клопотати, – висновки яких можуть бути діаметрально протилежними. Це утруднює роботу судів з оцінки доказів і призводить до винесення ними незаконних рішень, значно затягує вирішення спорів та породжує непорозуміння в експертному середовищі.

За даних умов актуальним є питання методичного забезпечення судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності, яке до цього часу не є вирішеним ні на теоретичному, ні на нормативному рівні. Практика, коли кожен експерт користується власними уявленнями про природу цих експертиз, їх предмет та методи досліджень, відкриває аж надто широкі можливості для зловживань, оскільки за власними „теоретичними розробками” досить зручно маскувати не лише професійну недолугість.

Робота зі створення методологічного забезпечення судових експертиз об’єктів інтелектуальної власності діючими інститутами судових експертиз уже проводиться, однак є прогнози, що перші результати теоретичних доробків і методики практичних експертних досліджень з’являться не раніше, ніж за кілька років. Можна лише уявити, якого рівня за цей час сягне проблема якості та обґрунтованості експертних досліджень об’єктів інтелектуальної власності, якщо у першу чергу самі експерти та інші фахівці у сфері права інтелектуальної власності не виявлять корпоративну солідарність та не спрямують свої зусилля на розв’язання згаданих проблем.

Субота Наталія, адвокат, м. Київ

www.justinian.com.ua № 8, 2005